20 лютого – День пам’яті Героїв Небесної сотні
“Мамо, не бійся, я за тебе умру. За тебе і Україну”. Ці пронизливі слова, в яких безмежна синівська любов до найдорожчого, до матері і до України, написав невідомий боєць Майдану на фанерному щиті, що нині зберігається в українському центрі народної культури “Музей Івана Гончара”.
Цей феномен Майдану, напевно, ще довго вивчатимуть наші нащадки. Щоб краще зрозуміти його, варто зануритися в особисті історії учасників Майдану. Вони і справді вражають. Вражають мужністю, відданістю та любов’ю до України.
Майдан – це крайня межа, коли народ змушений брати долю країни у власні руки. Люди мусять виходити на вулиці, коли політична еліта не справляється зі своїми завданнями. Вони просто зобов’язані це робити. Майдан – це «висока температура», це свідчення того, що організм «бореться». І водночас- це знак, який викристалізовує наше бачення правдивої історичної долі України. Її справжніх героїв, її майбутнього.
А що про них ще можна написати?
Були всі різні. І усі – живі.
У когось залишилась хвора мати,
У когось з них – жінка й діточки малі.
У когось – не витримало серце.
У когось – куля. В більшості, мабуть.
І відчинилися небесні дверці
Для тих, що вірно з правдою ідуть… Вмирати було страшно.
Й неприродно.
Життя ж іще – живи собі й живи!
Такі вони, прості. Небесна сотня.
Сміливі білосніжні голуби.
Кружляли над майданом, доки стихло,
І в небо полетіли всі рядком.
Одна лиш таємнича пісня їхня
Зійшла дощем у ранці над Дніпром.
День пам’яті Героїв Небесної сотні визнається щорічно 20 лютого.
Сьогодні в багатьох українських містах та селах вдячні земляки встановили пам’ятники Героям Небесної сотні, достойно вшановуючи пам’ять тих людей, що віддали за нас життя.